Помощь
Тема закрыта
Це була подорож в себе. Вони їхали на море. Чотири мужчини, одна жінка, чотири мотоцикли, п’ять світів, а може і всі дев’ять. Їх звали майже як трьох поросят Рік, Рук і Рок. Ну, а дальше? А, точно, ще одним мужчина – Лік. Чуму його ім’я не починається на ер? По-перше, поросят було троє, і кожне четверте порося вже не мало права на подібне ім’я. А по-друге, він був москаль. Ну а який москаль може носити такі ж імена, як і щирі українці? Отже він москаль –лік був або уніфіковано – Лік. А дівчина? Знаєте, колись на Гуцульщині казали: справа сидять люди, а зліва жінки. Може її не називати, все рівно в даній ситуації вона унікальна, як унікальне озеро в окремо взятому селі і всі просто кажуть «йдем на озеро». І все, без назви.
Раненько, ще соловї і не співали зустрілись Рік, Рук, Рок, Лік і дівчиНа на заправці. Всі були повні передчуття пригод і далекої дороги. Звичайно, хтось забув зарядне, хтось фотоапарат, хтось зубну щітку, але вертатись не прийшлось. Головним чином, бо погана прикмета та й дорога далека.
- По конях!
- Егей-гоп.
____________005.jpg (254,19К)
Количество загрузок:: 606
Коли людина верхи на коні – живому чи залізному – вона залишається сам на сам із собою. Це нудно? Абсолютно, ні. Ти заглядаєш в себе і відкриваєшся. Відкриваєшся сидячи ось так в сідлі і переганяючи вітер. І тоді відчуваєш, що твій внутрішній світ переповнюється. Не лише твоїми думками, а ще чимось. Як би це краще назвати? Душею природи – може так. Ти об’єднуєшся зі всім, що пролітає повз тебе. Ти впускаєш в себе зелень дерев, золото пшеничних полів, синь рік та озер. Пагорби і долини, і біленькі хатки потонули в садках. Ви не любите Шевченка, того що Тарас Григорович? Значить ви не катались на мотоциклі – сучасне 600 кубове чудо техніки надає нового прочитання таким занудженим і проїждженим віршам українського класика. Краса рідної землі з карколомною швидкістю влітає в твоє серце і ти розумієш, що, блін, правий був той вусатий дядько в каракулевій шапці. І садок вишневий коло хати, і хрущі над вишнями гудуть, і тече вода із-за гаю, і це справді рай на землі. А люди у тому раю, мабуть такі ж нещасливі, як і в ті далекі часи. Відчуття щастя не залежить ні від чого, ні від грошей, ні від їх кількості, ні від сімейного стану, ні від політичної ситуації. А просто – я щасливий, бо живу, дихаю і бачу небо над головою.
І так 235 км до Вінниці, до першої заправки себе і коня, - природа, поезія, філософія. Можна тільки уявити до чого б ще додумався Платон, якби в нього був мотоцикл.)))))
____________042.jpg (322,72К)
Количество загрузок:: 598
Дальше був Nemiroff. Всі знають про Немірофф делікат, на бруньках, преміум і те де і те пе, а можна побачити Немірофф – площа декількох футбольних полів, Немірофф – запах свята, Немірофф – супер сучасна будівля, закрита як NASА. Одним словом ні щирих українців, ні москалика, ні навіть дівчину, туди не пустили. Сказали «Пріхадіте папожже». Папожже не вийшло. Жаль, а так хотілося побачити, як виробляється чудо-напій, який змінює тебе в тобі.
____________014.jpg (292,94К)
Количество загрузок:: 565
Після Вінниці зупинялись частіше – їсти, пити, коней поїти. Розпогоджувався день, розтискалися задубілі пальці на ручці газу, розторможувались, розмерзалися, розговорювались подорожуючі. Відчуття, що вже далеко заїхали і ще дальше залишилося їхати сповнювало їх особливим настроєм – настроєм, яким може відчути лише мандрівник (велике слово, яке з гордістю застосовуєм до – Ріка, Рука, Рока, Ліка, Нани).
З нетерпінням пролітають Умань, коні б’ють копитом, закусують зубами уздечка, піна з рота, із запалом чекають, щоб ринутись в бій. На трасу, на трасу, на трасу. Виїжджають на Е-95. Свобода, швидкість, легкість, простір.
Згідно біблійського принципу – подорожуючого нагодуй – вздовж траси тягнуться елегантні кафешки, мотельчики, барчики. І ціни там біблійські – не кожному дано їх осягнути))). І поруч з цими добрими самаритянами розташувались звичайні люди, які борщу з м’ясом дадуть, пельмешків наварять, хлебушка наріжуть – за гроші правда, але такі, які піддаються осмисленню.
Ставало спекотно. Над одеським степом пливли хмари, вони постійно змінювали свою форму, їх суть у їх мінливості. І вони прекрасні у своїх непостійних образах. Можливо, така й суть всього сущого – змінюватись, набувати нових форм і бути прекрасним у кожному перетворенні.
Дуже символічний величезний мотоцикл – там повинен сфотографуватись кожен пристойний байкер, мотолюбитель, мотоаматор чи просто шанувальник моциків. І п’ятеро подорожуючих без огляду на стать, національність, віросповідання дружно обіймають жовтогаряче здоровенне чудо, бо воно як символ самої подорожі.
____________047.jpg (276,53К)
Количество загрузок:: 570
Година четверта – звертають в мадам Одесу. На жаль, всю красу легендарного міста не оглядали. Проїхали окраїнами, де зустрілись з одеським сільверводом Джорданом (єдине справжнє ім’я в цій історії). А зараз рекламна пауза – хлопці хочуть передати привіт і подякувати Джордану за ремінь, яким, хвала небесам, не довелося скористатися. Кінець реклами. Все, прямують до місця призначення. Рік, Рук, Рик, На – західняки, люди суші, більш звиклі до стрімкості гір, ніж до всеохопності води – спішили до моря. А Лік насправді ж то моряк, правдешній океанський моряк, якого не здивуєш простеньким чорненьким морем в районі Затоки.
А саме туди прямували подорожуючі. Кароліно-Бугаз видався надто спокійним, тому завертають в драйвову Затоку. Тамтешній so called байкер провів по готелях, пансіонатах, будиночках. Ще один байкер-голова колгоспу – так-так і такі бувають – таки привів подорожуючих із Заходу до пансіонату, який більш-менш відповідав їх вимогам: перше, душ, друге, душ і туалет, третє, гарячий душ і туалет в приміщенні. А, ну і звичайно небіблійна ціна. Тут повинна бути знов рекламна пауза. Ну ви зрозуміли – подяка усім, хто допомагав подорожуючим. Про що ми, ага про вимоги. Виявилось, ці вимоги не так то легко поєднати, особливо останню. Ніч, втома, голод, наростаюче роздратування, - хочеться, прикласти голову на горизонтальну поверхню, хочеться відпочинку кожному м’язу людського тіла, а мотоциклам – кожній їхній змученій деталі. Ось в такому стані вони все таки знайшли кімнатки відпочинку. Там був ніби й душ, ніби й то гарячий, і ніби туалет, ніби то й в приміщенні. Але той туалет в приміщенні смердів на всю одненьку мініатюрну кімнатку, а гаряча вода з душу в неї виливалась, бо якось так сталося, що ванна кімната знаходилась просто посередині жилої площі.
Коли пройшов перший шок: чи то від радості, чи від жаху, Рік, Рук, Рок, Лік, На після недовгої наради вирішили тут надовго не залишатись, треба їхати шукати пригод, а які пригоди в сімейному смердючому пансіонаті? В той же ж вечір вони подались до своєї основної цілі – моря. Було прохолодно, море видавалось непривітним, хвилі шушукались про нових прихожих, пісок стримував їх ходу. Але в усьому цьому був невідворотній чар, чар запаху моря, чар світіння місяця, темноти ночі, покрикування чайок. Можна пробачити всі незручності і болі за один погляд на безмежжя морського простору, за один дотик пінистих хвиль.
Ось так і завершився перший довгий, насичений подіями і кілометрами день.
IMG_2007.jpg (219,31К)
Количество загрузок:: 504
Другий день видався вдалішим по всіх пунктах. Спочатку подорожуючих зустріло ранішнє море, набагато привітніше, ніж нічне, але не менш прекрасне. Довга і широка лінія пляжу – основна принада Затоки, пісок теплий, золотистий, місцями чистий. А саме море ще було холодним, але тих, хто прийшов до нього на побачення, цим не залякати. Врешті-решт і Рік, і Рук, і Рок, і Лік, і На окунулись в прохолодні хвилі, хоча справедливості ради, треба сказати, що одне порося боялося простудити вушка, тому його майже насильно затягли у воду. Блаженство, коли світить сонце, і ти на золотому пляжі, і хвилі не то байдуже шумлять, не то шепочуть підбадьорливі слова. Але основне – там немає проблем, немає проблем в твоїй свідомості, ти відпочиваєш не так тілом, як душею.
____________070.jpg (202,16К)
Количество загрузок:: 194
IMG_2013.jpg (213,81К)
Количество загрузок:: 264
Після насолоди сонцем подорожуючі осідлали гарячі (в прямому і переносному значенні) моцики і поїхали до Фортеці. Її ніхто з них не бачив, але всі чули про її велич. Про неї читали, оглядали її фотографії і зустрічі з нею чекали, як із заморською нареченою. Її ім’я Аккерман і вона справжня красуня. Велика, обширна, напоїна запахами степу, древня і від цього ще більш вражаюча, вона здіймається над водяним простором, мов Летучий Голландець. В неї крутий характер, як і її стіни, вона неприступна, як її зовнішні мури, вона може бути жахаючою, як і вигляд з висоти її башень. Аккерман знана і шанована в світі: такий собі ЮНЕСКО вніс її до списку 10 найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування - поряд з Римом, Афінами та Єрусалимом. А якщо прозою, то фортеця у Білгород-Дністровському має величезний зовнішній двір з різними комерційними проектами – кафе, атракціони, квас. Внутрішній двір і ще зовсім середній дворик. Стіни – для скалолазів, башенки – для найсміливіших.
____________139.jpg (176,67К)
Количество загрузок:: 238
____________084.jpg (297,07К)
Количество загрузок:: 235
У зовнішньому дворі смішний хлопчик продавав самостійно приготовлений плов. За обіцянку посидіти на справжніх мотоциклах віддав майже безплатно своє творіння. Вдячний відступ – подяка хлопчині, який до кінця не вірив, що ці різношерсті люди справжні байкери. Побажання хлопцеві – стати таким байкером, яким він собі уявляє.
____________112.jpg (220,55К)
Количество загрузок:: 211
Аккерман залишив незабутнє враження, Аккерман залишився позаду. Попереду чекали насущні питання – поїсти, поспати, ще й хороше погуляти. Хоча, ні – погуляти вже не було сил. Рік, Рок, Рук, Лік і дівчина об’їздили десяток пансіонатів, будинків, котеджів щоб знов співставити необ’єднувальні вимоги – ціна-якість. І тут оголошення на стовпі – звертатись Петрович. Послали Ліка – він і договорюватись вміє, а головне по-їхньому разбалаківаєт добре. Хатка Петровіча не підійшла, але таку фігуру як цей дядько пропустити не можна. Він вивів подорожуючих до того бажаного відпочинку у комфортному житлі – не забувши при цьому свою дольку взяти.
Дача у Кароліно-Бугаз була супер. Двоповерхова будівля з акуратним подвір’ям, виноградом, помідорами, сливами, альтанкою, мангалом, просторими кімнатами з ще просторішим балконом, чистою білизною на ліжках і … туалетом В ПРИМІЩЕННІ і гарячим ДУШЕМ – все це було на два дні у розпорядженні наших героїв.
Власники дачі – хороші люди, які дещо не розуміли екстремальних подорожей, а ще більше не розуміли західняків. Цитата: Жителі Заходу – це бандерівці, а бандерівці – це агресивні націоналісти, кожен з яких носить при собі автомат, щоб стріляти москалів. Кінець цитати. Ну а наші герої що відповіли? А що їм відповідати, сказали – так, ну звичайно, так і є. При чому жодна з сторін навіть не здивувалась – одні живуть з таким упередженням, а другі привикли, що перші живуть з такими дивними упередженнями чи то забобонами, чи стереотипами.
Чергове побачення з морем – теж нічним, але теплішим, лагіднішим, кароліно-бугазьким. А потім – в люлю, зі спокійною душею і змученим тілом.
Наступний день був тюленячим. Поросята виповзали зі своїх солом’яної, листяної, цегляної хаток, мились, чистили зубки, пили чай з великих чашок, яких у великій кількості знайшлося на дачі. 200 м – і ти на морі. Було по-південному спекотно, по-пляжному людно, по-морському весело. Кожен з подорожуючих бачив різні моря, різні курорти, але ось такий відпочинок – п’ятеро різних людей, об’єднаних жагою подорожей і любов’ю до двохколесних друзів, кайфово проводять час разом – залишає незабутні враження. Людський фактор відіграє основну роль – Кароліно-Бугаз здавався таким класним, бо зібралась класна компанія поросято-людей. Вони перекидались у пінистих хвилях, ніжились на гарячому піску, ниряли десь подалі від берега, дурачились і реготали.
____________149.jpg (308,76К)
Количество загрузок:: 227
____________150.jpg (314,73К)
Количество загрузок:: 258
А коли їм здалось, що замало драйву, пішли у рейд на шайбі. Це така кругла штука на три місця – якраз для трьох невгамовних поросят, - яку тягне моторний човен і яка підстрибує на хвилях так, що аж вилітаєш в повітря. Тепер драйву хватило, а разом з тим і синяків, і розтягнених м’язів, і розпачливих криків, і розмов на два тижні, чи то пак, на два місяці. А ще, звичайно, хотілося парашутів, водяних лижів, скутерів, але так багато драйву на один день нездорово, тому всі зібрали свої монатки і поповзли додому, до теперішнього дому. Після обіду троє екстрималів захропли по-поросячому, дівчина заснула без лишніх думок в голові, а Лік хотів відірватися. І за шайбу, і за лижі, і за парашути. Тому поїхав у музей виноробства Шабо – і собі добре, і людям приємно.
Ввечері вирішили зробити шашлик. І тут виникла проблема: не так що жарити, як на чому – адже ж степь кругом, деревця ні одного. Але тут – Петровіч – добра душа, добровільно викликався допомогти відпочиваючим, погодився ПРОДАТИ їм дрова по ціні самих шашликів. Але це аж ніяк не зіпсувало атмосфери прощального вечора. Він пройшов на славу – з шабовським вином, з шашличками, зі спогадами, з віртуальними подорожами у всі частини світу – хто де був і що бачив. Виграв Лік – переговорив усіх. Подорожуючі лягали спати з позитивними думками і передчуттями далекої дороги. Так, завтра додому, але це не означає завершення….
DSC01826.JPG (89,02К)
Количество загрузок:: 165
Зранку Рік, Рук, Рок, Лік, На оділись відповідно до зустрічі з мотоциклами, курточки, шапочки, ой, тобто шльоміки, рукавички (надворі поки що +25), попрощались з господарями, (вони сказали, що вони в дечому згідні з нашими – західними – поглядами, ну слава Богу, розумні люди завжди можуть договоритись, а якщо будуть чемні, то на другий рік їм автомата привезуть в подарунок))), віддали дачку в цілості і збереженості. І знов по конях. Вперед!
____________212.jpg (311,13К)
Количество загрузок:: 222
Кружляють навколо-одеськими дорогами, курортними селами, виноградниками, новими і покинуто-новими будівлями, аж поки виїжджають до того місця, де починається свобода. Свобода для мотоциклів, свобода дозволити більше, і ще більше, і найбільше з можливого. Одне порося – Рук – відправляється в самостійну путь, в пошуках пригод, ще гарячішого тепла, ще морськішого моря, тобто до Криму, але це вже інша історія. А ми слідуєм за більшістю по трасі Київ-Одеса.
І тут вони дали собі волю, три мотоцикли, четверо людей. Стрілка спідометра на межі, мотори на межі, на межі людські відчуття, життя на межі. Коли швидкість 170 і ти ловиш вітер ротом, вухами, очима, в голові зникають думки, їх просто видуває. Видуває переживання, нерішучість, стреси, проблеми, залишається якась незбагненна суміш страху, бажання жити й адреналіну. Можливо, залишаєшся ти, твоя суть, твоя глибинність. Швидкість лякає, але швидкість вправляє мозки.
Обідали подорожуючі в придорожньому кафе – на диво чистому і смачному, ну просто домашньому з домашніми цінами. Вийшли звідти ситі, як вовки з відомого мультфільму, ледве всілися на коней, останні аж прогнулися, і вже нікого особливо не цікавила швидкість, та шалена швидкість. Ось так помаленьку – 130км/год – вони в’їхали в Умань.
Зараз Умань вже не була транзитним містом, це була обов’язкова зупинка з метою культурного відпочинку. Бо скільки б не їхав на море чи з моря, Умань – це завжди десь середина шляху і зупинку в ньому важко запланувати. А там є на що подивитись. Славнозвісний парк любові, названий на честь тієї любові – Софіївка. Він здається безмежним, як і почуття, яке надихнуло на його створення, він багатогранний, яким може бути лише кохання, він чаруючий, як кожне творіння закоханої людини. Його не варто описувати, туди просто потрібно поїхати, відчути на собі магію зелені дерев, гуркоту численних водоспадів і фонтанів, загадку заплутаних стежок. Софіївку можна відвідати самому, можна з друзями, з родиною, але обов’язково з коханою людиною, бо якщо ви не маєте можливості створити таке диво для того, кого любите, то хоча б подаруйте дивовижний візит (так пише в рекламній листівці, але це правда).
IMG_2162.jpg (337,78К)
Количество загрузок:: 200
IMG_2184.jpg (302,1К)
Количество загрузок:: 196
IMG_2150.jpg (324,11К)
Количество загрузок:: 162
Подорожуючі просто оббігли Софіївку – на інший темп просто не залишалось часу. Парк закривався, а їх чекало ще 420 км дороги, яку не проскочиш ні на швидкості 160, ні навіть 130 км/год.
Вертались в реальність, до холодних вечорів, до захмареного неба, до поганих, ну, просто жахливих доріг. Можна подумати, що на наші бідненькі доріжки просто не хватає коштів. Але насправді, вони одні з найдорожчих доріг в Європі та Америки, на них витрачено стільки грошей, що можна заасфальтувати кожну стежку в лісі. Хіба це не помітно? Ні? І нікому не помітно. І чого вони такі прожорливі, ці дороги, ніяк не наїдяться і не наберуть потрібної форми?
Такі думки ширяють, коли скачеш на ямках, вибоїнах, згумованому від сонця асфальті. Але …. Що б там не було, все рівно згадуєш, згадуєш відбиття місяця у воді, шум хвиль, відчуття спокою і драйву водночас, приготування їжі, закопування в пісок, височінь мурів, вогні розваг, багаття жартів, бездумна швидкість, наповненість життя. Подорож може здатись звичайною, незвичайною її можуть зробити лише люди: Рік, Рук, Рок, Лік, На, їх почуття, їх спогади, їх неповторні особистості. А зрештою будь-яка поїздка, подорож, мандрівка, на будь-якому транспорті – на машині, поїзді, велосипеді, мотоциклі – з позитивно налаштованими людьми залишає лише найкращі спогади.
IMG_2192.jpg (223,3К)
Количество загрузок:: 300
P.S. Пройдено – 1750 км
Найважчий момент – зібрати всіх подорожуючих, організувати час, місце, бажання.
Найцікавіший момент – кожна хвилина подорожі
Особливості мотоподорожі – коли проїдено разом тисячі кілометрів, все проходить як за розкладом: мотоцикли дотримуються дистанції, притримуються певної швидкості, разом зупиняються і разом помічають цікавинки дороги, навіть грішників-дайців.
... на мить ніби знову вернувся в літо 
... Андрюха, ти не по професії працюєш!!!!! ТОбі писати, писати і писати потрібно 
А подорож повторити потрібно!
