Звіт про мотоциклетний спортивно-туристський похід другої категорії складності по території Південної України, (степова фізико-географічна країна) та Кримським півостровом (степова фізико-географічна країна та гірська країна Криму)
Параметри походу
Вид туризму – Мотоциклетний.
Категорія складності – Друга.
Загальна протяжність мотоциклетного походу – 1512 км.
Із них:
Протяжність якісних асфальтованих доріг – 1098 км.
Протяжність доріг категорійної ділянки маршруту – 414 км.
Із них:
Протяжність гірських асфальтованих доріг – 240 км.
Протяжність розбитих асфальтованих доріг – 37 км.
Протяжність піщаних доріг – 75,5 км.
Протяжність гравійних доріг – 34 км.
Протяжність важких ґрунтових доріг – 27,5 км.
Кількість автомобільно-мотоциклетних перевалів – 23
Загальний набір висоти у межах гірської частини маршруту – 3824 метрів.
Загальний втрата висоти у межах гірської частини маршруту – 4191 метрів.
Тривалість походу – 8 днів, із них – 1 днювання.
Загальний ходовий час – 56 годин 33 хвилини.
Кількість польових ночівель – 7.
Докладна нитка маршруту
Пройдений маршрут: м. Жовті Води – м. Кривий Ріг – м. Берислав – гребля Каховської ГЕС – м. Нова Каховка – селище Чаплинка – м. Армянськ – м. Красноперекопськ – селище Гвардійське – м. Сімферополь – м. Бахчисарай – с. Танкове – с. Соколине – урочище Великий каньйон Криму – річка Сари-Узень – перевал Ай-Петрі верхній (н/к 1207 дорога) – перевал Ай-Петрі нижній (н/к 1170 дорога) – м. Ялта – перевал Іограф (н/к 230 дорога) – річка Дерекойка – перевал Нікіта (н/к 295 дорога) – річка Авунда – перевал Артек (н/к 237 дорога) – річка Черкес-Узень – перевал Аю-Дагський (н/к 261 дорога) – річка Аян-Узень – перевал Малий Маяк (н/к 339 дорога) – річка Ла-Ілля – перевал Кастельський (н/к 337 дорога) – м. Алушта – річка Улу-Узень західна – перевал Алушта (н/к 66 дорога) – яр Алакоз – перевал Судацькі ворота (н/к 312 дорога) – річка Єдифлер – перевал Абдулгу (н/к 241 дорога) – річка Сотера – перевал Сотера (н/к 154 дорога) – балка Шуркан-Дере – перевал Сундурюас (н/к 136 дорога) – селище Солнячногірське – річка Улу-Узень східна – перевал Улу-Кучук (н/к 30 дорога) – селище Малоріченське – річка Кучук-Узень – перевал Сайнин-Бурун нижній (н/к 79 дорога) – селище Рибаче – річка Андус – перевал Канака (н/к 293 дорога) – урочище Канака – перевал Стаурунин (н/к 326 дорога) – річка Ускут – перевал Чобан-Куле (н/к 248 дорога) – урочище Аунлар – перевал Аунлар (н/к 36 дорога) – селище Морське – річка Шелен – перевал Маріаннде (н/к 233 дорога) – селище Веселе – річка Юрт – перевал Ельказа-Богаз (н/к 220 дорога) – м. Судак – р. Суук-Су – балка Алчак-Кая східна – перевал Токлук (Богатівка) (н/к 142 дорога) – с. Сонячна Долина – річка Коз – перевал Урбаш Східний (н/к 389 дорога) – селище Щебетовка – урочище Суат (долина річки Отуз) – перевал Кадикой (н/к 139 дорога) – селище Коктебель – долина Коктебель – перевал Узун-Сирт (н/к 153 дорога) – с. Підгірне – с. Насипне – місто Феодосія – селище Приморський – балка Піщана – с. Яркое – гора Джау-Тепе (Вулкан) – с. Вулканівка – с. Прудниково – с. Марфівка – с. Пташкіне – с. Мар’ївка – с. Завітне – с. Челядинове – селище Аршинцеве – м. Керч – урочище Булганацькі грязьові вулкани – с. Бондаренкове – с. Горностаївка – с. Батальне – с. Семисотка – с. Кам’янське – руїни фортеці Арабат – с. Соляне – коса Арабатська стрілка – с. Стрілкове – м. Генічеськ – м. Мелітополь – м. Василівка – м. Запоріжжя – гребля Дніпровська ГЕС – с. Миколай-Поле – с. Широке – с. Єлизарове – с. Березнуватівка – с. Адамовка – селище Щорськ – м. П’ятихатки – м. Жовті Води.
Схема маршруту
Висотний графік перевальної частини маршруту
Технічний опис маршруту
18.08.11. Перший день походу. Жовті Води - Гвардійське
Протяжні перешкоди:
Із них:
Рівнинна асфальтна дорога – 431 км
Всього - 431 км
Локальні перешкоди:
Відсутні
Ходовий час - 12:45 годин: хвилин
Маршрут розпочали від навчально-виховного комплексу №6 "Перспектива" міста Жовтих Вод о 6 годині 45 хвилин.
Фото 1.1. Начало походу. Місто Жовті Води. Подвір'я НВК №6 "Перспектива"
Секретарю ЦМКК Сичовій Надії Павлівні надіслали SMS про початок походу і відправилися у дорогу.
Головний напрямок руху – південний. До кордону Дніпропетровської та Херсонської областей проїхали гарними асфальтованими дорогами через село Ганнівка, місто Кривий Ріг, селище Радушне, село Мар'янське.
Фото 1.2. На кордоні Дніпропетровської і Херсонської областей. Позаду Каховське водосховище
До міста Берислав дісталися близько першої години, об’їхавши місто по західній окружній дорозі.
Фото 1.3. Південний в'їзд до міста Берислав. Ліворуч вздовж лінії електропередач об’їзна дорога, прямо – до Берислава
За Бериславом, у районі посту ДАІ, на перехресті, повернули на південний схід до селища Козацьке, а потам виїхали на греблю Каховської ГЕС.
Фото 1.4. Гребля Каховської ГЕС. Лівобережжя. Турбінний зал
До кордону Херсонської області з Автономною Республікою Крим рухалися малонаселеними степовими ландшафтами. Незважаючи на абсолютну без лісистість, навіть тут, біля водогінних зрошувальних каналів можна знайти місця для денного відпочинку і навіть ночівель.
Фото 1.5. На кордоні Херсонської області та Автономної Республіки Крим. Попереду пост ДАІ. Далі та ліворуч підприємство хімічної промисловості "Титан"
За першим кримським постом ДАІ місто Армянськ.
Фото 1.6. Північний в'їзд до міста Армянськ. Попереду міст через водогінній канал
Через 25 хвилин їзди від нього місто Красноперекопськ.
Фото 1.7. Північний в'їзд до міста Красноперекопськ. Попереду міст через залізницю
Від Красноперекопська до селища Гвардійське по дорозі майже немає населених пунктів.
У селищі Новий Сад закінчився контрольний об'єм пального. 18 літрів бензину вистачило на 424 кілометра, що становить загальний розхід 4,245 літрів на сто кілометрів якісними асфальтними дорогами.
На ночівлю стали у районі військового гарнізону, що на південному-заході від Гвардійського. Намет поставили за огорожею приміщення військової комендатури, на території якої брали питну воду. Дрова – розбиті овочеві ящики якогось тепличного господарства. Мотоцикл примикали на замок. Ніч провели спокійно.
19.08.11. Другий день походу. Гвардійське – т/б Кічкіне
Протяжні перешкоди:
Із них:
Рівнинна асфальтна дорога – 69 км
Гірська асфальтна серпантинна дорога – 43 км
Всього - 112 км
Локальні перешкоди:
Перевали: Ай-Петрі верхній (н/к 1207 дорога)
Ходовий час - 6:55 годин: хвилин
Ранній виїзд на маршрут першого дня походу довів, що водіям у цей час подорожувати досить холодно. Разом з тим у обідню пору, не зважаючи на жаркий день, двигун мотоцикла не перегрівається. Останнє пов'язано з економічним стилем водіння та значною потужністю двигуна (25 кінських сил). Водіям теж не докучала денна жара. Тому на цей похід вирішили застосувати тактику "пізнього" виходу на маршрут.
Зі стояни першого дня походу виїхали о 8 годині 55 хвилин.
Фото 2.1. У районі селища Гвардійське. Контрольно-пропускний пункт військової частини. Праворуч приміщення комендатури, далі місце першої стоянки
До міста Сімферополь їдемо суцільною смугою населених пунктів. Через Сімферополь пройшли головними вулицями із зручним орієнтуванням придорожніми вказівниками. Виїхали з міста у південно-західному напрямку.
Фото 2.2. Південно-західний виїзд з міста Сімферополь. Прямуємо невеликим спуском. Попереду пост ДАІ
Дорога високої якості з незначними підйомами-спусками та поворотами. На межі Сімферопольського та Бахчисарайського районів побачили красивий пам’ятник щедрості кримської землі.
Фото 2.3. На кордоні Сімферопольського та Бахчисарайського районів. Попереду місто Бахчисарай
У місті Бахчисарай зупинилися біля магазину АТБ, який побудовано біля головної дороги. Купили тільки питну воду. Після Бахчисарая, не перетинаючи залізниці, по вузькій асфальтній дорозі дісталися північної околиці села Танкове. Тут з Бельбецького каньйону починається гірська частина маршруту. До села Аромат дорога стелиться вздовж долини річки Бельбек, містами перетинаючи короткі підйоми та спуски бокових балок та ярів. Після села Аромат дорога переходить на лівобережжя річки Коккозка (орографічне). Зразу після села Соколине є придорожнє попередження про суто гірський характер дороги.
Фото 2.4. Південна околиця села Соколине. Початок вузької гірської дороги. Попереду Великий каньйон Криму
До зупинки у районі Великого каньйону Криму проминаємо чудові види лісової гірської дороги з крутими віражами та постійним підйомом. Тут приходиться уважно слідкувати за швидкістю пересування та дотримуватися своєї смуги.
На зупинці Великого каньйону трохи відпочили та здійснили невеликий перекус. Прогулялися до "Поштового дубу" та "Голубого озера". Повернулись до мотоцикла.
Фото 2.5. Великий каньйон Криму. Попереду міст через річку Сари-Узень – початок підйому на перевал Ай-Перті
Підйом на перевал Ай-Петрі (н/к, 1207, дорога) розпочали від мосту через річку Сари-Узень. Для цієї ділянки характерний дуже затяжний та багатьма місцями крутий підйом. Головну небезпеку являють круті повороти з вельми обмеженою видимістю. Повертаємо тільки в межах своєї смуги. Притому кут повороту може становити до 150-170°. Підйом здійснюємо на другій, зрідка на першій а при здатності, навіть третій передачі. Короткий відпочинок провели на невеличкому майданчику скельного перетину дороги. Тут гарно проглядається ущелина правої притоки річки Сари-Узень та заліснені схили хребта вершин Козюткан-Топчан та Сари-Кая.
Фото 2.6. Дорога північного схилу перевалу Ай-Петрі
Перед виїздом на Ай-Петринську яйлу крутизна підйому значно зменшується. Вздовж дороги є попередження про заборону з'їзду на територію заповідника. Ай-Петринський перевал малопомітне підняття, тому сфотографуватися, зупинились біля розвилки доріг на вершину Бедене-Кир (Перепелина гора), де розташована дослідницька станція.
Фото 2.7. Ай-Петринська яйла. 500 м на південь від перевалу Ай-Петрі (н/к, 1207, авто). На задньому плані дослідницький комплекс, що розміщений на вершині Бедене-Кир. 1200 м на південний-схід – т/б Кічкіне
Через два кілометра по дорозі (1,2 км по прямій) зупинилися на ночівлю у межах т/б Кічкіне.
20.08.11. Третій день походу. Т/б Кічкіне – урочище Канака
Протяжні перешкоди:
Із них:
Гірська асфальтна серпантинна дорога – 98 км
Всього - 98 км
Локальні перешкоди:
Перевали: Ай-Петрі нижній (н/к 1170 дорога), Іограф (н/к 230 дорога), Нікіта (н/к 295 дорога), Артек (н/к 237 дорога), Аю-Дагський (н/к 261 дорога), Малий Маяк (н/к 339 дорога), Кастельський (н/к 337 дорога), Алушта (н/к 66 дорога), Судацькі ворота (н/к 312 дорога), Абдулгу (н/к 241 дорога), Сотера (н/к 154 дорога), Сундурюас (н/к 136 дорога), Улу-Кучук (н/к 30 дорога), Сайнин-Бурун нижній (н/к 79 дорога), Канака (н/к 293 дорога)
Ходовий час - 5:03 годин: хвилин
Під час відпочинку у межах т/б Кічкіне вирішили у першій половині третього похідного дня провести пішохідну екскурсію цікавими місцями Ай-Петринської яйли. Незважаючи на заповідний статус цієї території пройтися без рюкзаків по яйлі все-таки можливо. Спочатку відвідали цікаву споруду Татарської стіни, яка знаходилася за 650 метрів на схід від бази. Потім знайшли вихід на стежку, що веде через скелі Татакташ до водоспаду Учансу. Звісно спускатися до водоспаду не стали, бо асфальтна серпентинна дорога все рівно потім виведе до нього. Від скель Татакташу по кромці яйли пройшли на південь до метеорологічної станції, а далі і до станції канатної дороги Ай-Петрі. Пройшовши взагалі близько 9,6 кілометрів до обіду повернулися на базу.
У зв’язку з "ай-петринською" екскурсією на маршрут вийшли о 14 годині тридцять хвилин. На перевалі Ай-Петрі нижній (н/к 1170 дорога) розташована метеорологічна станція.
Фото 3.1. Ай-Петринська яйла. У районі Ай-Петринської метеорологічної станції. Попереду спуск з перевалу до міста Ялта
Перед поворотом на спуск з яйли зупинилися на оглядовому майданчику, що нагадує звичайний балкон. Це гарна оглядова точка. На сході відкривається панорама курортної Ялти, у південному напрямку видно Гаспру та Кореіз, а у південно-західному – верхню станцію канатної підвісної дороги та скелясті зазублини вершини Ай-Петрі.
Фото 3.2. Початок спуску з перевалу Ай-Петрі. На задньому плані вершина Ай-Петрі (1234 м)
Спуск з перевалу здійснювали на швидкості 25-30 км/годину. Гальмували гальмами переднього та заднього коліс. Двигун не глушили, та не вимикали щеплення з коробкою передач, хоча нагальної необхідності в цьому і не було. Проте передбачити екстрене гальмування двигуном вкрай необхідно! А здійснити його з заглушеним двигуном – неможливо!
Зупинилися для відпочинку біля Срібної Альтанки. Навколо глухий непролазний частокіл – хочеш подивитися на Ялту – плати монету! Спускаємося до водоспаду Учансу. Знову стикаємося з фінансовим інтересом балансоутримувачів найвищого водоспаду України.
У районі селища Виноградне виїжджаємо на Південноузбережну трасу М-18, Е-105. Дорога дуже високої якості з багатосмуговим рухом. У районі Ялти пройшли незначний перевал Іограф (н/к 230 дорога). Після річки Дерекойки (район ялтинського автовокзалу) крутий поворот та різкий підйом на перевал Нікіта (н/к 295 дорога). Подолавши перевал, спускаємося у зниження долини річки Авунда. Звідси добре видно геологічне диво Криму це лаколіт Ведмідь-гора, або Аюдаг.
Фото 3.3. Спрямлена ділянка Південноузбережної дороги. Попереду перевал Аю-Дагський (н/к 261 дорога). На задньому плані лаколіт Аюдаг
Після послідовного проходження низки перевалів Артек (н/к 237 дорога), Аю-Дагський (н/к 261 дорога), Малий Маяк (н/к 339 дорога), Кастельський (н/к 337 дорога) по п’ятикілометровому спуску останнього в'їжджаємо до Алушти.
Знайти адміністративний корпус Кримського природного заповідника можна прямо з головної дороги, орієнтуючись по помітному напису на тролейбусній зупинці. Хотіли отримати дозвіл для проходження територією заповідника.
Фото 3.4. Місто Алушта. Управління Кримського природного заповідника
Незважаючи на доброзичливу бесіду з відповідальними працівниками (В.О. директора), ми отримали безапеляційну відмову про можливість проїзду по Романовському шосе. Пішохідні, велосипедні та мотоциклетні групи туристів не мають права здійснювати перехід навіть по дорозі. Проте автомобільні туристи все-таки можуть проїхати по Романовському шосе, але заздалегідь оплативши екскурсію та у присутності екскурсовода.
У зв’язку з законодавчою забороною здійснювати туристські переходи територією Кримського заповідника, ЦМКК ФСТУ необхідно переглянути еталонні маршрути та їх категорійні ділянки, наприклад, ті що затверджені постановою Президії Федерації спортивного туризму України від 8 грудня 2001 р., протокол № 2, п. № 5, додаток № 2, частина № 6.
Від адміністративного корпусу Кримського природного заповідника виїжджаємо на шосе М-18 і зразу піднімаємося на невисокий перевал Алушта (н/к 66 дорога). Біля АЗС повертаємо на Судацьке шосе, Р-08. Із низовини яру Алакоз починається затяжний підйом на перевал Судацькі ворота (н/к 312 дорога). На вершині перевалу перехрестя доріг, звідси видно скелі Південного Демерджи.
Характер Судацької дороги зовсім інший за попередню, Ялтинську. Тут дорога набагато вужча, повороти крутіші, важкі переходи від спуску до підйомів. Проте з точки зору техніки водіння – істотно цікавіше! На крутих поворотах необхідно сильно нахиляти мотоцикл, щоб вписатися у віраж. Швидкість руху хоча і менша за Ялтинський відрізок, одначе їзда здається більш динамічнішою. Судацька ділянка вимагає великої дисципліни водіння, бо захоплення "спортивно-кільцевим" стилем їзди може призвести до раптового падіння.
Послідовно подолавши перевали Абдулгу (н/к 241 дорога), Сотера (н/к 154 дорога), Сундурюас (н/к 136 дорога), Улу-Кучук (н/к 30 дорога), Сайнин-Бурун нижній (н/к 79 дорога), Канака (н/к 293 дорога), ми дісталися балки Канака.
Фото 3.5. У районі балки Канака. Пряма дорога веде на перевал Стаурунин (н/к 326 дорога). Поворот праворуч – до узбережжя Чорного моря, урочище Канака
Повернувши до берега моря в'їхали до урочища Канака де і зупинилися на ночівлю. Місцеві охоронці пансіонатів не дуже люб’язні. А відповідно гроші за місце на пляжу ми не дали. Купалися. Відпочивали. Ніч провели спокійно.
21.08.11. Четвертій день походу. Урочище Канака – район урочища балки Піщана
Протяжні перешкоди:
Із них:
Гірська асфальтна серпантинна дорога – 99 км
Рівнинна асфальтна дорога - 22 км
Всього - 121 км
Локальні перешкоди:
Перевали: Стаурунин (н/к 326 дорога), Чобан-Куле (н/к 248 дорога), Аунлар (н/к 36 дорога), Маріаннде (н/к 233 дорога), Ельказа-Богаз (н/к 220 дорога), Токлук (Богатівка) (н/к 142 дорога), Урбаш Східний (н/к 389 дорога), Кадикой (н/к 139 дорога), Узун-Сирт (н/к 153 дорога)
Ходовий час - 4:58 годин: хвилин
Підйом провели о сьомій годині тридцять хвилин ранку. Після ранкового купання у морі та сніданку, зняли табір та вирушили у путь.
Фото 4.1. Урочище Канака. Місце ночівлі. На задньому плані на горизонті вершина Аюдаг
Характер дороги не змінився. Перевали: Стаурунин (н/к 326 дорога), Чобан-Куле (н/к 248 дорога) типові для цієї дороги. Після невисокого перевалу-пагорба Аунлар (н/к 36 дорога) спускаємося до селища Морське. Тут на дорогу виходять багато відпочивальників. Проїхали набережну на невеликій швидкості. Далі перевал Маріаннде (н/к 233 дорога), що у розрізі нагадує двогорбого верблюда. Профіль перевалу ускладнений ущелиною Маріали. Над серпантинами поворотів місцями навислі скельні стіни. Місцевість навколо перевалу дуже мальовнича.
Фото 4.2. У районі перевалу Маріаннде (н/к 233 дорога). Характерні ділянки усієї Південноузбережної дороги. Затяжні підйоми та спуски з крутими поворотами обмеженої видимості
Після села Веселе піднімаємося на перевал Ельказа-Богаз (н/к 220 дорога), а далі спуск до міста Судак. З дороги східної окраїни Судака, що веде на Мегеном, відкривається панорама курортного міста.
Фото 4.3. Східна околиця міста Судак. Прямуємо до Меганому. На задньому плані скеля Сокіл, селище Новий Світ, в море вдається мис Капчик
Проїхавши урочище Капсель, повертаємо на північ. У районі села Багатівка перетинаємо непомітний перевал Токлук (н/к 142 дорога), з якого спускаємося до селища Сонячна Долина.
Фото 4.4. Західний в'їзд до села Багатівка. Попереду перевал Токлук (Багатівка) (н/к 142 дорога)
Звідси крутий підйом до перехрестя доріг Судак – Сонячна Долина – Щебетовка. На перехресті чудовий вид на вершину Пар(собакоженщин)-Кая.
Фото 4.5. На розвилці доріг Судак – Щебетовка – Сонячна Долина. На задньому плані вершина Пар(собакоженщин)-Кая (Носоріг). Далі перевал Урбаш Східний (н/к 389 дорога)
З перехрестя круто повертаємо на схід. Виїзд на перевал Урбаш Східний (н/к 389 дорога) ускладнений боковими балками. Перевал Урбаш Східний є найвищим перевалом на ділянці дороги Алушта – Феодосія. Спуск з перевалу у сторону Щебетовки дуже петлястий та затяжний.
З головної площі селища Щебетовка добре видно вулканічний масив Карадаг.
Фото 4.6. Центральна площа селища Щебетовка. На задньому плані вулканічний масив Карадаг
Далі рухаємося на перевал Кадикой (н/к 139 дорога) спуск з якого веде до селища Коктебель. Від селища близько 5 кілометрів на північний-схід до останнього перевалу нашої подорожі – Узун-Сирт (н/к 153 дорога). Після спуску з перевалу в'їжджаємо до села Насипне, де на перехресті повертаємо на схід. Через п’ять кілометрів – Феодосія. Це власне кінець гірської частини маршруту.
Фото 4.7. Західний в'їзд до міста Феодосія. Попереду залізничний переїзд, Золотий пляж та селище Приморський
З Феодосії направилися у північно-східному напрямку до селища Приморський.
Фото 4.8. Південно-західний в'їзд до селища Приморський. Попереду стоянка на березі моря близько 4 км на схід від селища Приморський
На ночівлю запинилися у районі урочища балки Піщана, за військовою частиною, на березі моря, приблизно у 4 кілометрах на схід від Приморського. Питна вода та дрова тут відсутні.
22.08.11. П'ятій день походу. Район урочища балки Піщана - стоянка біля ставка північної околиці села Бондаренкове
Протяжні перешкоди:
Із них:
Рівнинна ґрунтова дорога – 25 км
Рівнинна гравійна дорога – 12 км
Рівнинна розбита асфальтна дорога – 37 км
Рівнинна асфальтна дорога – 62 км
Всього - 136 км
Локальні перешкоди:
Відсутні
Ходовий час - 5:20 годин: хвилин
Стоянка у районі урочища балки Піщана є останнім біваком на березі Чорного морі. У зв’язку з тим вирішили провести більше часу на узбережжі. На маршрут вийшли о тринадцятій годині тридцять хвилин. На асфальтну дорогу, що вказана на топографічній карті, виїхати не можливо. Карта показує, що дорога проходить через Д.О. – (дом отдыха), але насправді тут військова частина огороджена колючим дротом. Військову частину об'їхали з півночі, прямуючи на схід по короткому відрізку дуже поганої ґрунтової дороги.
Фото 5.1. Керченський півострів. Район балки Піщана. Характерна ґрунтова дорога сухого степу
За військової частиною знову можна виїхати на вузьку асфальтовану дорогу. Але вона настільки розбита, що їхати краще паралельно накатаною ґрунтовою дорогою.Ліворуч паралельно ґрунтовій лежить розбита асфальтована дорога
Фото 5.2. Ґрунтова дорога веде до села Яркое (далі село Вулканівка)
Проїхавши близько 25 км, повертаємо на північний-схід і по гравійній короткій ділянці дороги дістаємося села Яркое.
Звідсіля вже видно конус найвищого грязьового вулкану України – Джау-Тепе.
Фото 5.3. Керченський півострів. Ґрунтово-гравійна дорога. Попереду село Яркое, вдалині на горизонті конус грязьового вулкану Джау-Тепе (гора Вулкан)
До гори Вулкан (абсолютна висота 119,6 метра) та села Вулканівка веде коротка асфальтована дорога.
Фото 5.4. Західні схили вулкану Джау-Тепе. Попереду село Вулканівка
За селом у східному напрямку лежать тільки дуже важкі ґрунтово-польові дороги поганої якості.
Фото 5.5. Характерна ґрунтово-польова дорога між селами Вулканівка та Пруднікове (далі Марфівка)
Особливо важко пересуватися на під’їздах до села Прудніково. Між Прудніково та селом Марфівка прокладена асфальтна дорога, яка знаходиться у повністю розбитому стані. Тому цю ділянку проходимо по паралельно накатаній ґрунтовці. При в'їзді у Марфівку робимо поворот на схід. Тут гарна асфальтна дорога, що веде через Турецький вал.
Фото 5.6. Південно-східний виїзд з села Марфівка. Попереду височіє Турецький вал
До Пташкіного, а потім Мар’ївки. На ділянці маршруту Мар’ївка – Завітне гравійна дорога задовільної якості.
Фото 5.7. Гравійна ділянка дороги між селами Мар’ївка та Завітне
У селі Завітне виїжджаємо знову на асфальтну дорогу.
Фото 5.8. Північний виїзд з села Завітне. Попереду пересип озеро Тобечикське – Керченська протока
Проминувши Челядинове, селище Аршинцеве потрапляємо до південного в'їзду у місто Керч.
Фото 5.9. Південний в'їзд до міста Керч. Місце героїчної боротьби радянського народу у роки Великої Вітчизняної війни
Через Керч потрапляємо до його північно-східного виїзду.
Фото 5.10. Північно-східний виїзд з міста Керч. До Булганацьких грязьових вулканів дістаємося через Керченські очисні споруди
Далі рухаємося до керченських очисних споруд, безпосередньо перед якими коротка бетонна дорога. За спорудами виїжджаємо на дуже важку ґрунтову дорогу, що кільцем охоплює улоговину Булганацьких грязьових вулканів.
Фото 5.11. Улоговина Булганацьких грязьових вулканів. Важка ґрунтова дорога. На задньому плані: ліворуч – очисні споруди, центрі – Керч, праворуч – Бондаренкове
В'їзд до сопкового поля вулканів із заходу.
Фото 5.12. Урочище Булганацьких грязьових вулканів. Характерний вигляд сопкового вулканічного поля утвореного висохлими потоками виверженої грязі
Тут є група конусних вулканів та Центральне грязьове озеро.
Фото 5.13. Урочище Булганацьких грязьових вулканів. На задньому плані: ліворуч – грязьове озеро Центральне, центрі – конус грязьового вулкану, на горизонті – очисні споруди
За двох з половиною кілометрів на південь від урочища грязьових вулканів знаходиться красивий прісноводний ставок. Тут і зупинилися на ночівлю.